Будь в курсі всіх новин встановивши додаток УНІАН для . З цим простим і зручним додатком Ви не пропустите жодноЇ новини.

 

«Гордіїв вузол» має розв‘язати Європейський суд. Частина 1

29.07.2009 | 16:51

Суперечка між українською державою і ПАРЄ щодо призначення судді Європейського суду від України, яка триває вже два роки, здається, наближається до розв‘язки...

Суперечка між українською державою і ПАРЄ щодо призначення судді Європейського суду від України, яка триває вже два роки, здається, наближається до розв‘язки.  Принаймні, українська сторона, яка ініціювала звернення до Європейського суду з прав людини про надання консультативного висновку щодо тлумачення статей 21 та 22 Європейської конвенції з прав людини, твердо заявила, що виконає  рішення Європейського суду.  

Ситуація увійшла в "глибоке піке"

Ситуація  з виборами судді Європейського  суду від України почала входити  у «глибоке піке» одразу після  виходу в світ Указу президента України  № 869/2007 від 14 вересня 2007 року  «Питання добору кандидатур для обрання на посаду судді Європейського суду з прав людини від України»,  наслідком якого стало відкликання з ПАРЄ першого списку претендентів на посаду судді Європейського суду від України через втрату ним юридичної сили. 

Ефект від цього указу можна порівняти зі спробою зупинити з допомогою стоп-крану потяг, що рухається на повній швидкості, адже станом  на 14 вересня вже були завершені  усі попередні процедури підготовки до виборів судді від України:

- Україна виконала свої зобов‘язання і подала список кандидатів на посаду судді Європейського суду (в квітні 2007 року); 

- Комітет міністрів затвердив список і передав його до ПАРЄ (в травні 2007 року), тобто теж виконав свої зобов‘язання;

- ПАРЄ організувала проведення інтерв‘ю з кандидатами і визначила дату.

І раптом…Указ.

17 вересня 2007 року  члени підкомітету  з виборів суддів були шоковані  новиною про відкликання  Україною  списку кандидатів, яка звалилася  як сніг на їхні голови. Саме на цей день було призначено  інтерв‘ю з кандидатами на  посаду судді від України і до Парижу з різних держав спеціально приїхали депутати ПАРЄ , щоб провести співбесіду. Від України на інтерв‘ю прийшли два кандидати – Сергій Головатий і Анна Юдківська. Василь Мармазов, посилаючись на поважні причини,  до Парижу не приїхав. Чому підкомітету з виборів суддів тільки 17 вересня стало відомо про указ та лист президента, переданий належними каналами того ж 14 вересня – незрозуміло. Але, не маючи повноважень приймати чи не приймати відкликання списку, підкомітету нічого не залишалося, як провести співбесіду з двома присутніми кандидатами. «Стоп-кран» спрацював. Процедуру виборів судді Європейського суду від України було зупинено, але не за рішенням ПАРЄ, а  завдяки самовідводу п. Мармазова та відмові приходити на інтерв‘ю п. Шевчука.

18 грудня 2007 року в Україні пройшов  другий конкурс кандидатів на  посаду судді Європейського суду  і його переможцями стали майже  ті самі кандидати: Василь Мармазов, Анна Юдківська, Станіслав Шевчук. 

Українські  експерти попереджали про загрозу конфлікту в ситуації з виборами судді Європейського суду від України у разі підміни правового діалогу політичною мотивацією вчинків сторін. Та хто ж тих екпертів слухає?

Увесь 2008 рік ПАРЄ наполегливо рекомендувала  українській стороні доповнити  саме перший список третім кандидатом. Україна ж наполягала на розгляді Асамблеєю другого списку.

Мотивація ПАРЄ проста: країна, яка передала їй список претендентів на посаду судді  Європейського суду, далі над ним  не владна. Подальшу долю списку вирішує  ПАРЄ. Держава тільки за виняткових обставин може відкликати список. В України не було виняткових обставин для відкликання першого списку і проведення другого конкурсу.

Політична гра чи юридична казуїстика?

Тут варто пригадати одну досить пікантну подробицю. Членом підкомітету з  добору суддів комітету правової політики ПАРЄ є переможець першого українського конкурсу  Сергій Головатий, якого, крім того, в січні 2008 року було повторно обрано  віце-президентом ПАРЄ і призначено головою Моніторингового комітету цієї організації. У цій ситуації, думаю, не безпідставно, виникає питання, чи не пов‘язано небажання Асамблеї визнавати другий список саме у зв‘язку з відсутністю у ньому прізвища п. Головатого і чи не є позиція представників ПАРЄ в українському питанні упередженою? 

Мотивація української сторони теж проста, але інша. Право представляти і знімати список кандидатів на посаду судді Європейського суду  – це суверенне право держави. В Україні були виняткові обставини для того, щоб відкликати перший список.

Якщо  залишити за дужками політичну вмотивованість позицій (а це треба зробити, щоб відокремити «мухи від котлет»), то є очевидним, що спір між сторонами зайшовся на підставі різного тлумачення, що ж таке  виняткові обставини. Уникнути суперечки можна було б при наявності чіткого визначення поняття «виняткові обставини». Але такого визначення не існує ні в нормативно-правовій базі, ні в документах рекомендаційного характеру.

У правовій прогалині буйно розквіт  «плюралізм» думок.

Українська  влада представила ПАРЄ аж дві  взаємовиключні  відповіді:

-  Міністр юстиції п. Лавринович, скориставшись тим, що саме він був головою першої виборчої комісії по добору кандидатів на посаду судді Європейського суду від України,  3 жовтня 2007 року повідомив президенту ПАРЄ про рішення уряду доповнити список кандидатурою Станіслава Шевчука, який, за результатами першого конкурсу, набрав досить велику кількість голосів, але не увійшов до складу трійки. (Тут треба пам‘ятати, що п. Шевчук брав участь і переміг у другому конкурсі. Він увійшов у другий список претендентів на посаду судді Європейського суду від України);

- Постійний представник України в Раді Європи вже 10 жовтня 2007 року повідомив про незгоду уряду з рішенням Генеральної Асамблеї стосовно відсутності виняткових обставин для відкликання списку і заявив, що невизнання Асамблеєю суверенного права України на зняття списку уряд розцінює як нехтування вираженням волі держави і спробу втручання у її внутрішні справи.

Відсутність єдиної позиції  в «українському питанні» продемонструвала і Рада Європи.

21 грудня 2007 року, у відповідь на представлений Україною другий список, голова Парламентської Асамблеї повідомив, що Бюро ПАРЄ чекає від української сторони доповнення першого списку, а  9 січня 2008 року Комітет міністрів одноголосно проголосував за другий список кандидатів на посаду судді Європейського суду від України, таким чином визнавши його легітимність. Після цього другий список був переданий в Парламентську Асамблею Ради Європи, де він і застряг.

Через «плюралізм» думок у  2008 році українське питання так і не було винесено на сесійне обговорення.

З листопада 2008 року Європейський суд  залишився без судді від України. Заручниками ситуації, в першу чергу, стали громадяни України.

Відомо, що Україна займає четверте місце  за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини.  Через відсутність судді українські справи зовсім не розглядалися Європейським судом з листопада 2008 року по січень 2009 року.  В січні 2009 року від України було призначено суддю «ad hoc». Розгляд українських справ відновився, але проблема залишилася нерозв‘язаною,  тому що роль «одноразового» судді при розгляді справ Європейським судом є мінімальною і - що найгірше -  суддя  «ad hoc» не має доступу до тих 90% українських справ, які знаходяться на розгляді в комітеті.

У досить скрутному становищі перебуває  і Європейський суд. Його робота ускладнилася через те, що суддя  «ad hoc» не може бути суддею-доповідачем. Крім того, суд  ризикує своєю репутацією через  те, що майже рік у його суддівському корпусі знаходиться суддя, який не пройшов процедури обрання Парламентською Асамблеєю, як того вимагає ст. 22 Конвенції. (Правила суду передбачають можливість використання судді «ad hoc» тільки на короткий термін. Від України ж такий суддя виконує свої функції вже більше півроку, і невідомо, скільки ще це буде продовжуватись). 

ПАРЄ робить "хід конем"

Тільки  у червні 2009 року питання виборів  судді Європейського суду від  України було винесене на сесійне  засідання  ПАРЄ. Але розглядалося воно як поважна причина для позбавлення  української парламентської делегації її повноважень. 

Некоректність постановки питання по відношенню до парламентарів, які не мають жодних повноважень для відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду, є очевидною. Зрештою, не дивно, що ця пропозиція не була підтримана більшістю членів Парламентської Асамблеї. Але сам факт внесення і розгляду питання у такому ключі сприймається не інакше, як спроба тиску на українську сторону або, що ще  гірше – спроба  вплинути на думку суддів Європейського суду, які, за рішенням червневої сесії ПАРЄ та на  проханням Комітету міністрів, мають підготувати консультативний висновок щодо тлумачення статей  21 та 22 Конвенції. 

Насторожує  і те, що тільки після отримання  негативного для України висновку  авторитетних експертів ПАРЄ почула і  підтримала ініціативу міністра юстиції  України щодо надання консультативного висновку Європейським судом.  Нагадаю,  що міністр юстиції України Микола Оніщук двічі  (9 липня 2008 року і 28 квітня 2009 року) направляв листи до Голови ПАРЄ , в яких повідомляв про намір України скористатися своїм правом, передбаченим статтею 47 Конвенції, і просив Комітет міністрів Рада Європи подати прохання до Європейського суду надати консультативний висновок з питання про право держави відкликати список кандидатів, представлених раз. 

Що  стосується змісту резолюції ПАРЄ, то вона містить суцільну критику  позиції українського уряду і  справляє враження досить упередженого документу.

У резолюції, зокрема, стверджується  таке:

- не було виняткових обставин для того, щоб Україна відкликала перший список претендентів на посаду судді Європейського суду;

- відмова української сторони представити третього кандидата суперечить зобов‘язанням  у рамках Конвенції та представляє серйозне порушення основних принципів Ради Європи, передбачених ст. 3 статуту цієї організації;

- тривале виконання функцій судді Європейського суду від України суддею «ad hoc» є зловживанням з метою обійти процедуру призначення судді, передбачену Конвенцією, що загрожує втратою авторитету Європейського суду;

- висунення кандидатів і проведення виборів судді Європейського суду з прав людини має вирішальне значення, щоб авторитет Європейського суду з прав людини та довіра до нього не постраждали від ad hoc та заполітизованих процесів при призначенні кандидатів;

- українська влада, тільки після подання клопотання про позбавлення повноважень парламентської делегації і якраз перед червневою сесією ПАРЄ, прийняла рішення поінформувати голову Генеральної Асамблеї про намір України скористатися своїм правом, передбаченим статтею 47 Конвенції, і просила Комітет міністрів Ради Європи подати прохання до Європейського суду надати консультативний висновок з питання про право держави відкликати список кандидатів;

Цих обвинувачень депутатам видалося недостатньо, і вони схвалили поправку до резолюції, згідно з якою ПАРЄ висловила переконання в тому, що блокування українською владою вибору суддів, ненадання третьої кандидатури і призначення судді ad hoc, “ставить під питання виборчу компетенцію Асамблеї, яка передбачена Європейською Конвенцією з прав людини”.

Тим не менше, українську делегацію не позбавили  повноважень. «Асамблея вирішила не анулювати і, таким чином, підтвердити повноваження української парламентської делегації, розуміючи, що Україна здійснить без подальших затримок усі необхідні кроки для завершення обрання судді Європейського суду з прав людини від України, відповідно до її зобов’язань в рамках Конвенції та Статуту організації, а також відповідно до консультативного висновку Європейського суду з прав людини, коли він з’явиться», - йдеться у документі.  

Після ознайомлення з резолюцією  нелегко  позбутися думки, що розгляд на сесії асамблеї питання про вибори судді Європейського суду від України у ключі  можливого позбавлення української делегації повноважень був не просто актом залякування, а  своєрідним «месиджем», підсиленим юридичним висновком колишнього Голови  Європейського суду Люциуса Вільдхабера та судді Калфіша.  Тепер важко собі уявити, що Європейський суд з ними не погодиться. І все ж хочеться сподіватися, що ця міжнародна інституція захисту прав людини пройде тест на незалежність та об‘єктивність, зміцнивши не тільки свій авторитет і репутацію, але й рівень довіри людей до себе.

Далі буде...

Людмила Коваль, незалежний експерт з прав людини

Також дивіться: ПАРЄ-Україна: адекватна неадекватність?

Вибори українського судді до Європейського суду: розважаємо чи дражнимо Європу?

Вибори судді Європейського суду від України: ситуація аd hoc

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
Приєднуйтесь до нашої групи
З повнішою інформаційною картиною дня можна ознайомитися, передплативши стрічки новин агентства УНІАН
У зв'язку з почастішанням провокацій і розпалюванням міжнаціональної ворожнечі в коментарях, ми прийняли рішення тимчасово відключити можливість коментування матеріалів на сайті.