Понеділок,
29 серпня 2016

Наші спільноти

”Панаєхалі тут!”

Мова ворожнечі, яка ллється з телеекранів, зі шпальт газет і журналів, руйнівна як для суспільства, так і для журналістики як професії. Основна функція преси – інформаційна – перетворюється у ретрансляцію міжетнічної ненависті...

Правозахисні організації б`ють на сполох: в Україні все частіше нападають на іноземців. Як свідчить статистика, ходити вулицями столиці особам із неслов`янською зовнішністю стає дедалі небезпечніше. Так, тільки протягом січня цього року в Києві на грунті расової ненависті нападали тричі. Зокрема, 28 січня був жорстоко убитий 18-річний громадянин Республіки Конго, який проживав в Києві близько року, а в грудні отримав офіційний статус біженця. 16 січня два студенти побили 23-річного громадянина африканської республіки Кот-Д’івуар. Ще раніше в центрі столиці було побито темношкірого баскетболіста БК "Київ", громадянина США Маркуса Фейсона.

Звичайно, можна традиційно відгородитися від цього ("Моя хата скраю!") і кивати на радикальні неонацистські угрупування. Завжди легше звинувачувати в усьому когось іншого і "не бачити", що насправді кожен із нас персонально причетний до цих злочинів. Адже причиною такої інтолерантної поведінки молоді є культура відносин у суспільстві та мовна культура журналістики, яка ці відносини підтримує і сприяє закріпленню існуючих стереотипів по відношенню до представників інших етносів.

В дослідженнях останніх років відзначається, що в механізм формування стереотипів включаються численні когнітивні процеси, в тому числі – казуальна дистрибуція, тобто пояснення людиною причин своєї та чужої поведінки. У випадку, якщо стереотип негативний, він є забобоном і має на меті виправдати дискримінацію – найчастіше етнічну або расову.

Наполегливе прагнення перебільшувати нібито антисоціальні схильності представників етнічних чи расових меншин легко пояснюється особливостями людської психіки, які давно відомі психологам. Ще 30 років тому цей механізм отримав назву «ілюзорної корекції». Було показано, що люди, по-перше, схильні під враженням від рідкісних явищ надавати їм значно більшого значення, ніж вони того заслуговують; по-друге, приписувати своїй групі найбільш бажані моральні якості, які вигідно відрізняють її від інших груп (як відомо, «своє» зазвичай ототожнюється з позитивною оцінкою, а «чуже» в більшості випадків оцінюється або нейтрально, або негативно); і по-третє, перебільшувати негативні якості «чужих», переносячи їх з окремих індивідів на цілі групи, до яких вони належать.

Такий стан речей проектується на мову засобів масової інформації, які, наче дзеркало, відображають усі суспільні тенденції. Присутні у ЗМІ лінгвістичні прояви етнорелігійної нетолерантності, джерелом якої виступають стереотипи, дослідники назвали мовою ворожнечі (hate speech). В широкому розумінні це поняття позначає будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності людей у своїх правах, що передбачає висновок про «природу» людини на підставі її расових чи етнічних ознак.

За ступенем жорсткості і суспільної небезпеки виділяють три види мови ворожнечі. До жорстких видів відносяться завуальовані та відкриті заклики до насилля, дискримінації (як ті, що містять опис конкретної ситуації із вказівкою на об‘єкт насилля, так і абстрактні заклики типу «Бий жидів!»), заклики не допустити закріплення мігрантів в регіоні (наприклад, протести проти будівництва мечеті у «православному місті»). До проявів мови ворожнечі середнього ступеня належать виправдання історичних випадків насилля та дискримінації (вислови типу «турки різали вірмен в 1915 році з мотивів самооборони»), констатація фактів історичних злочинів тієї чи іншої етнічної чи релігійної групи як такої, твердження про кримінальність певної етнічної групи (наприклад, «усі цигани – злодії»), публікації і вислови, які піддають сумніву загальновизнані історичні факти насильства та дискримінації (наприклад, масштаби Голокосту), заперечення громадянства (наприклад, ідентифікація російських громадян як іноземців залежно від їхньої етнічної приналежності). М‘якими проявами мови ворожнечі можна назвати створення негативного образу етнічної групи, твердження про її неповноцінність (фрази типу «азербайджанці працюють тільки на ринку»), моральні недоліки, згадування про представників етнічної групи у принижуючому чи образливому контексті (в т.ч. – у кримінальних хроніках), цитування ксенофобських висловлювань та текстів без коментаря, який відмежовує журналіста від позиції інтерв‘юера.

Як показує аналіз мови засобів масової інформації, українські журналісти "не гребують" жодним із перерахованих вище засобів.

Жорсткі прояви мови ворожнечі:

А) Прямі заклики до насильства: 29 листопада 2007 р. на інтернет-сайті MIGnews.com була розміщена інформація про те, що під час відкриття в Запоріжжі пам`ятника жертвам Голодомору 1932-1933 рр. голова Конгресу українських націоналістів у Запорізькій області В.Тимчина начебто заявив: "Прийшов наш час, і Дніпро стане червоним від крові жидів і москалів (тут і далі виділення Авт.)", тобто закликав до фізичного усунення громадян єврейської і російської національностей. Також він начебто вимагав викорчувати перед пам`ятником жертвам Голодомору всі берези і ялинки, оскільки це - "москальські дерева". 30 листопада на цьому ресурсі вийшла розширена версія цього матеріалу під заголовком «Є вказівка! Жидів та москалів будуть топити у Дніпрі!». Прокуратура Запорізької області доручила Управлінню СБУ в Запорізькій області перевірити цю інформацію. В результаті перевірки було встановлено, що В.Тимчина на мітингу з приводу відкриття пам`ятника взагалі не був присутній, що підтверджено як опитуванням учасників заходу, так і відео- і аудіозаписами, зробленими на мітингу. "Таким чином, у ході перевірки факти, викладені на інтернет-сайті "MIGnews com", а також у газетних виданнях України про публічні заклики В.Тимчини до розпалювання національної ворожнечі, що начебто мали місце, не знайшли свого підтвердження ", - повідомили в прес-службі СБУ (УНІАН, 24.12.2007).  

 Б) Непрямі, завуальовані заклики до насильства: 11 лютого 2008 р. у журналі «Главред» в матеріалі, присвяченому проблемі зростання ксенофобії в Україні та руху скінхедів, журналіст пише: «Їхні (скінхедів – Т.П.) інтереси та їхні долі мусять для держави все-таки щось означати. Навіть якщо їхні погляди не збігаються з офіційним баченням. Чи готова держава боронити їх цінності (sic! – Т.П.), хай навіть химерні й часто по-юнацьки гіперболізовані та радикалізовані?».

Б) Заклики до дискримінації: «От у нас часто запитують, чому ми не затримуємо темношкірих “братів”, які натовпами, серед білого дня вештаються Ужгородом, іншими населеними пунктами. А як його затримати, якщо він має офіційний “папірь” про легальне перебування в Україні?!»  (Uzhgorod.Net.Ua, 02.03.08).

Прояви мови ворожнечі середнього ступеня:

А) Твердження про кримінальність певної етнічної групи: «У Києві почастішали крадіжки з квартир та салонів авто. Столичні правоохоронці попереджають киян бути більш обачливими на дорогах і в оселях. У низці таких злочинів оперативники небезпідставно підозрюють гостей із країн Закавказзя… Володимир Поліщук, керівник ЦЗГ ГУ МВС України в м. Києві: «Зараз на кожній нараді начальник столичної міліції наголошує на протидії таких злочинів, пов’язаних з крадіжками з авто і квартир. Часто-густо такі крадіжки вчиняють приїжджі з кавказького регіону»  (НТН, 13.03.2008). «На прикладі Франції, де постійно виникають “чорні бунти”, ми бачимо, до чого може призвести нагромадження в державі вихідців з азійсько-африканських регіонів. Вони створюють братства—замкнуті структури з власною ієрархією, котрі фактично є першим кроком до створення якісної злочинної структури…» (Uzhgorod.Net.Ua, 02.03.08).

Б) Звинувачення групи у спробах захопити владу чи територіальній експансії: «Чечено-молдавська навала насунулася на наш кордон минулої доби. В контрольованій прикордонній зоні працівники ДПС затримали 14 громадян Молдови та 7 чеченців, повідомляє прес-служба західного регіонального управління ДПС України» (Ратуша, 26.12.2003). «В Америці найбільшою проблемою є злочинні групи з Африки. Потенційно це ж саме може бути і в нас. Тим паче, що перенаселені Китай, Індія, Ірак тощо напряму зацікавлені “розпорошити” чим більше своїх мешканців по світові» (Uzhgorod.Net.Ua, 02.03.08).

"М‘які" прояви мови ворожнечі.

А) Згадування про представників етнічної групи у принижуючому чи образливому контексті. Яскравим прикладом є схильність українських журналістів (які часто, не думаючи, передруковують повідомлення МВС) при описі злочинів вказувати національність зловмисника тільки в тому разі, якщо він не є конкретно українцем або – іноді – назагал слов‘янином: пор. заголовки новин “У київському метро затримали грузина з героїном” (Кореспондент, 23.10.2006), “Двох грузинів-крадіїв затримали вчора столичні правоохоронці” (Радіо Київ, 04.03.2008), “У Львові затримано грузина та росіянина за підозрою у вбивстві 59-річного чоловіка” (ЗІК, 6.10.2006). “У Києві затримали молдаванина з 2,5 грамами радіоактивної речовини” (ProUa, 20.07.2006). "Прикордонники вилучили в молдаванина 2 кг марихуани" (Українські новини, 7.03.2008). "15-річний молдаванин "замовив" своїх батьків" (Газета по-українськи, 09.10.2007). “Затримано циган, що пограбували сотню людей” (1+1, 31.01.2008).

Для порівняння: "Онук убив бабусю, намагаючись відучити її від спиртного" (Газета по-українськи", 15.05.2007), "У Стрийському районі жінка зарізала чоловіка" (ЗІК, 27.11.2006) - у випадках, коли ідеться про українців.

Б) Твердження про моральні недоліки певної етнічної групи: «До слова, раніше всі нелегали йшли до Словаччини, де слов‘янський менталітет тамтешніх правоохоронців дозволяв їм брати активну участь у цьому злочинному бізнесі» (Uzhgorod.Net.Ua, 02.03.08).

В) Створення негативного образу етнічної групи, яке не пов‘язане із використанням перерахованих вище прийомів і імпліцитно передається тональністю тексту. Прикладом може слугувати сюжет у вечірньому випуску новин на телеканалі «Інтер» 13 серпня 2007 року: СТУДІЯ: В Бахчисараї триває засiдання мiж керiвництвом автономiї, правоохоронцями, представниками меджлiсу та мiсцевої влади. Намагаються врегулювати конфлiкт мiж пiдприємцями та кримськими татарами. Нагадаю, суперечка навколо мiсцевого центрального ринку в суботу дiйшла навiть до бiйок. Постраждали люди. Кримськi татари вимагають ліквідувати базар, оскільки торговельні ряди зведено на колишньому мусульманському кладовищi «Азiз». У місті досі неспокійно. РЕПОРТАЖ: Ще до свiтанку вмовляти супротивнi сторони дiйти згоди та розiйтися на базарний майдан вийшли голова кримського уряду та силовики. На клумбах вогневище, поруч – пляшки iз займистою сумiшшю. На щастя, вони не стали в пригодi – врештi-решт, мешканцiв мiста переконали залишити мiсце конфлiкту. Утiм, уникнути iнцидентiв не вдалося – до травматологiї центральної районної лiкарнi звернулися десять постраждалих, кiлька з них потрапили сюди в тяжкому станi. СИНХРОН: Iгнат ДАСАЄВ, черговий травматолог: "Из десятерых четверых госпитализировано. Трое с черепно-мозговыми травмами, один с четырех госпитализированных с переломом кости голени. Он находится на скелетном стяжении. Остальные больные находятся в палатах общего значения. ПИТАННЯ ЗА КАДРОМ: Все славяне? ВІДПОВІДЬ: Из всех, которые подлежали госпитализированию, четверо, все русские". РЕПОРТАЖ: …Чи поновить свою роботу мiський ринок, наразi невiдомо. Цiлодобово бахчисарайськi вулицi прикрашають посиленi патрулi правоохоронцiв та важка бронетехнiка. На майданi досi чергують пікетники. Як бачимо з наведеного сюжету, кореспондентам завдяки нагромадженню деталей з відтінком аргесії вдалося намалювати стереотипний образ кровожерливих кримських татар і, відповідно, образ жертви – російського населення Криму. Глядачам не нагадали історію конфлікту, навіть не намагалися розповісти про значення для кримських татар святилища Азізлер, навколо якого і розпочався конфлікт. Крім того, в дусі кращих традицій вітчизняних темників - не подали позицію самих кримських татар.

Використання описаних вище схем та стереотипів у мас-медійних текстах несе подвійну загрозу, адже їх дуже важко викорінювати із масової свідомості. Дискурс, у якому застосовуються елементи такої мови, породжує агресію. Він руйнівний як для суспільства в цілому, так і для журналістики як професії, бо її основна функція – інформаційна – перетворюється у ретрансляцію міжетнічної ненависті.

Тетяна Печончик

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку